Стандарти лісової сертифікації: якими їм бути в Україні




Питання сталого управління лісами в Україні привертає щораз більшу увагу не лише науковців та працівників лісогосподарської галузі, а й громадських організацій, екологів, освітян, лісопромисловців.

Така зацікавленість не залишається поза увагою міжнародних установ та організацій, які здійснюють підтримку проектів зі сталого управління лісами. Наочним прикладом є початок реалізації проекту з розробки національних стандартів лісової сертифікації, який фінансується за рахунок коштів Всесвітнього Банку та Всесвітнього Фонду Первісної Природи.
В попередніх публікаціях газети «Деревообробник» висвітлювались теоретичні та практичні аспекти лісової сертифікації. Розробка національних стандартів посідає особливе місце в системі координат будь-якої схеми сертифікації.
Передумовою виникнення проекту стало проведення у жовтні 2002 року на базі Національного аграрного університету міжнародної конференції, на якій, з-посеред іншого, було актуалізовано питання створення національних стандартів сертифікації лісів. Слід зауважити, що лісова сертифікація означає процедуру встановлення відповідності системи ведення лісового господарства заздалегідь визначеним екологічним, соціальним та економічним вимогам (стандартам). Зазвичай, підтвердження дотримання вимог здійснюється за допомогою незалежного аудитора. Наявність сертифікату свідчить про те, що продукція надходить з лісів, де лісове господарство ведеться на принципах невиснажливого, постійного та безперервного лісокористування. Під час ведення лісового господарства враховуються питання охорони навколишнього середовища та збереження біотичного різноманіття, інтереси працівників лісу та місцевого населення. Проведення сертифікації здійснюють організації, акредитовані на міжнародному (чи національному на підставі схвалених міжнародних процедур) рівні. Такі процедури сертифікації гарантують незалежність, неупередженість та об’єктивність оцінки ведення лісового господарства у будь-якій країні.
Поява продукції із сертифікованих лісів призвела до формування груп її споживачів, членство в яких означає поступову або навіть раптову відмову від закупівлі несертифікованої продукції. Таким чином, сертифікація почала відчутно впливати на конкурентоздатність підприємств, потоки лісопродукції та кон’юнктуру, особливо на екологічно чутливих ринках.
Аналіз сертифікованого ринку лісопродукції свідчить про серйозні конкурентні переваги, а саме: підвищується прибутковість зовнішньоекономічної діяльності лісогосподарських підприємств (покупці готові платити більше); розширюється доступ на екологічно чутливі ринки збуту; встановлюються прямі та довгострокові партнерські стосунки, які передбачають усунення зайвої ланки посередників. Окрім цього, сертифікація є ефективним заходом боротьби з незаконними (самовільними) рубками, оскільки уся одержана з сертифікованих лісів деревина, що відповідним чином маркується й супроводжується документами, унеможливлює підміну. Таким чином, споживач, купуючи товари, виготовлені з такої деревини, впевнений в її екологічно чистому походженні.
Лісова сертифікація стає свого роду перепусткою до елітарного клубу компаній, які об’єднані спільною ідеологією розвитку екологічно чистого виробництва та соціально-етичного маркетингу.
Державні лісогосподарські підприємства на Поліссі (Тетерівський ДВДЛГ, Барановський, Білокоровицький та Ємільчинський ДЛГ), розпочавши процедуру сертифікації лісів за схемою Лісової Наглядової Ради (FSC), зіткнулися з серйозною проблемою – відсутністю національних стандартів сертифікації. Тобто під час встановлення вимог до ведення лісового господарства аудитори керувалися міжнародними принципами та критеріями, які сформульовані в найбільш загальному вигляді. При цьому виникали непорозуміння та труднощі на шляху сертифікації, які стосувалися необхідності врахування природно-географічних, соціально-економічних, культурних та історичних особливостей лісового господарства країни. Вирішення цього питання виходить далеко за межі сертифікації окремого підприємства і має вирішуватись у рамках відповідної національної ініціативи.
Національна ініціатива – це процес відкритого, демократичного та прозорого обговорення місця та ролі лісової сертифікації в системі управління лісами, активізації суспільного інтересу до лісів, формування каркасу майбутньої схеми сертифікації на основі національного законодавства та усталених міжнародних вимог. Важливо підкреслити, що проект має на меті розробити такі вимоги та правила, які не будуть підміняти вже існуючу систему державного регулювання. Адже сертифікація і, відповідно, дотримання її стандартів має здійснюватися на добровільній основі. Йдеться про вимоги, які будуть розроблені на основі міжнародних процедур, відповідатимуть національному законодавству як мінімально необхідному рівню та якомога повно відображатимуть інтереси різних суспільних груп.
Розроблення стандартів має розпочатися з формування національної робочої групи, до складу якої ввійдуть не лише фахівці лісового господарства. Дотримання демократичних та прозорих процедур розроблення стандартів із залученням широкого кола зацікавлених сторін сприятиме якомога швидшому визнанню їх на міжнародному рівні.
Очікується, що реалізація проекту дасть змогу отримати новітні знання про напрями та інструменти досягнення сталого управління лісами, посилить мотивацію формування лісопромислових груп із закупівлі сертифікованої продукції та підтримки сталого управління лісами та загалом прискорить процес інституційної розбудови лісової сертифікації в Україні.


Павло КРАВЕЦЬ,
координатор проекту, докторант кафедри лісового менеджменту НАУ.
м. Київ

 

 








Last Advertisement
Login
Log in:  
Password:  
 
You must register to get additional capabilities in the system, Registration is free

Стандарти лісової сертифікації: якими їм бути в Україні - www.PromWood.com
Users OnLine: 
History forestry | Woodworking | Species of wood | Wood drying | Machinery and equipment | Finishing wood | Biofuel | Charcoal | Forest handbook | Охота