Охорона праці на підприємствах лісового комплексу. Проблеми та шляхи їх вирішення

Незадовільні умови праці негативно позначаються на продуктивності праці, якості і собівартості продукції, зменшують валовий національний дохід країни. Тому всебічна турбота про охорону праці, активна соціальна політика стають важливою проблемою для власників і керівників підприємств, державних та профспілкових органів.
Одними із основних принципів державної політики в галузі охорони праці, відповідно до Закону України «Про охорону праці», є пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства; підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції; обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності. Встановлена повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.
Основним обов’язком керівника підприємства стає створення такої організації виробництва, за якої досягатиметься найбільший прибуток. Кожен нещасний випадок на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й економічну втрату.
Не менш важливим завданням є забезпечення високої якості продукції або послуг, їх конкурентоспроможності, а якість праці і якість продукції прямо залежать від якості умов праці, від санітарно-гігієнічного та ергономічного комфорту на робочому місці.
Отже, забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці є важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової конкуренції. Керівник підприємства повинен створювати безпечні умови праці, забезпечувати сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, що сприяє підвищенню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції та послуг.
Одним із найвідповідальніших етапів формування діяльності підприємства є створення системи управління охороною праці (СУОП) відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Система управління охороною праці − це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації цілеспрямовано, планомірно виконують завдання  і функції управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством з питань охорони праці.
Створюють СУОП шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації.
До основних функцій управління охороною праці належать: прогнозування і планування робіт, їх фінансування; організація та координація робіт; облік показників стану умов і безпеки праці; аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; контроль за функціонуванням СУОП; стимулювання діяльності з охорони праці.
Основними завданнями управління охороною праці є навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; гарантування безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту; оптимальні режими праці та відпочинку; організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників; професійний відбір працівників з окремих професій; удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці.
Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на підставі державних нормативних актів з охорони праці і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. При управлінні охороною праці не можна приймати рішення та вживати заходів, що суперечать чинному законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.
Процеси економічної інтеграції України в міжнародне співтовариство висувають нові вимоги до системи управління охороною праці, орієнтовані на міжнародні стандарти, наприклад, стандарт OHSAS 18001-1999, посібник Міжнародної організації праці ILO-OSH 2001 тощо.
Під час співпраці з іноземними підприємствами часто умовою налагодження партнерських стосунків є забезпечення відповідного рівня культури виробництва, комфорту і безпеки праці, пожежної безпеки і охорони навколишнього середовища, оскільки закордонні партнери наших підприємств ґрунтуються на положенні, що належні умови праці, порядок і чистота на підприємстві, мінімізація впливу на довкілля є необхідними передумовами належної якості виробів та екологічно безпечної виробничої діяльності.
Система управління охороною праці на підприємстві (в організації) створюється у вигляді підсистеми в рамках єдиної інтегрованої системи управління (менеджменту), що дає змогу ефективніше вирішувати питання безпеки праці. Таким чином підприємство забезпечить свою привабливість для інвесторів, які будуть упевнені в тому, що система управління безпекою на даному підприємстві відповідає світовим стандартам, буде гарантом унеможливлення позапланових економічних втрат, аварій, нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань,  а також поліпшити свій імідж і підвищити конкурентоспроможність на ринку.
Це підтверджено практикою тих підприємств з іноземним капіталом, де така система упроваджена або перебуває на стадії впровадження. Як з’ясувалося, впровадження вказаної системи і організація її функціонування в порядку, передбаченому законодавством України з охорони праці, можливі  лише за умови залучення усіх ланок управління підприємством і за участю їх працівників. Керівництво підприємства відповідає за стан охорони праці і повинно забезпечувати розроблення, впровадження і функціонування системи управління охороною праці відповідно до встановлених вимог.
Розробляє проект та впроваджує  СУОП (система управління охороною праці) на підприємстві служба охорони праці.
Служба охорони праці створюється на підприємстві відповідно до вимог Закону України «Про охорону праці» незалежно від кількості працівників. Згідно з 15 ст. на підприємстві з кількістю 50 і більше працівників роботодавець створює службу охорони праці як окремий підрозділ. Якщо на підприємстві працює менше, ніж 50 осіб, функції служби охорони праці можуть виконувати за сумісництвом особи, які мають відповідну підготовку, а якщо працівників менше 20,  до виконання функцій служби охорони праці можна залучати сторонніх спеціалістів на договірних засадах. У разі кількості працівників понад 51 особу службу охорони праці комплектують відповідно до рекомендацій щодо структури та чисельності служби охорони праці, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України №255 від 15.11.2004 р.
Служба охорони праці укомплектовується спеціалістами, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше ніж 3 роки. Спеціалістів із середньою спеціальною освітою приймають в службу охорони праці у виняткових випадках (обмеження щодо виробничого стажу не стосується осіб, які мають спеціальну освіту з охорони праці).
Функції служби охорони праці підприємства наведені у відповідних нормативно-правових актах з охорони праці (НПАОП).
Створення служби охорони праці (далі – служба) і налагодження її функціонування передбачає шість основних етапів.
1) Визначення статусу служби – опрацювання і затвердження у керівника підприємства «Положення про службу охорони праці підприємства». За наявності в службі кількох працівників – розроблення посадових інструкцій.
2) Ознайомлення зі станом охорони праці у структурних підрозділах підприємства та визначення найнебезпечніших з них.
3) Забезпечення необхідними нормативно-правовими актами з охорони праці.
4) Заповнення журналу для обліку передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці документів та вжитих заходів.
5) Організація збору та зберігання документів, які характеризують діяльність підприємства з питань охорони праці та визначають справжній стан умов та безпеки праці.
6) Підготовка проектів нормативно-правових актів та наказів, що регулюють діяльність підприємства з питань охорони праці, затвердження їх у керівника підприємства.
Особливістю невеликого деревообробного підприємства (до 50 осіб) є те, що, на перший погляд, контролювати його функціонування з позицій охорони праці легко. Проте з урахованням того, що інженерно-технічним працівникам часто доводиться суміщати декілька посад (в тому числі обов’язки інженера з охорони праці), наявність значної кількості об’єктів підвищеної небезпеки, інтенсивні транспортні потоки та складні з погляду охорони праці, технологічні процеси утруднюють функціонування служби охорони праці.
Незважаючи на благородну мету – сприяти безпеці та комфорту працівників – законодавство України з охорони праці є недосконалим. Розроблення НПАОП підприємства, ведення численної документації з охорони праці становлять більшу частину робочого часу інженера з охорони праці (принаймні, упродовж перших кварталів після створення служби) – це суто «паперова» робота, хоча важливішою, певна річ, є організаційно-технічна робота на виробничих дільницях.
Так, спеціалісту служби охорони праці необхідно підготувати (у співпраці з іншими спеціалістами підприємства) величезну кількість НПАОП підприємства залежно від його особливостей, зокрема:
1) Положення про службу охорони праці підприємства;
2) Положення про СУОП підприємства;
3)Положення про роботу уповноважених найманими працівниками (представників трудового колективу) з питань охорони праці на підприємстві;
4) Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві;
5) Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві;
6) Положення про службу пожежної безпеки;
7) Положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємстві;
8) Перелік посад на підприємстві, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок їх організації;
9) Положення про пожежно-технічну комісію підприємства;
10) Положення про добровільні пожежні дружини (команди);
Спеціалісту служби охорони праці необхідно підготувати величезну кількість нормативно-правових актах з охорони праці (НПАОП), зокрема:
- Положення про організацію попереднього (у разі прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників певних категорій;
- Положення про розробку інструкцій з охорони праці;
- Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;
- Положення про виконання робіт з підвищеною небезпекою;
- Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;
- Перелік інструкцій з охорони праці, які повинні діяти на підприємстві;
- Інструкції з охорони праці для професій та за видами виконуваних робіт;
- Інструкції про заходи пожежної безпеки і підтримання протипожежного режиму на підприємстві;
- Тематичний план та програми спеціального навчання з охорони праці;
- План-графік навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємства;
- Графік проведення повторних інструктажів та перевірки знань працівників з питань охорони праці;
- Графік проходження періодичних медичний оглядів працівників підприємства;
- Програма вступного інструктажу з охорони праці для працівників підприємства;
- Програма інструктажів з пожежної безпеки для працівників підприємства;
- Програма стажування працівників на право самостійного виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві;
- Перелік робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві;
- Перелік робіт на підприємстві, де є потреба у професійному доборі;
- Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам підприємства;
- Перелік професій працівників, які повинні проходити попередній та періодичні медичні огляди;
- Перелік посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню та періодичну перевірку знань з питань охорони праці;
- Перелік існуючих на підприємстві професій та посад, працівники яких мають право на отримання молока або інших рівноцінних харчових продуктів;
- Графік перевірки стану умов та безпеки праці у структурних підрозділах на поточний рік;
- Перелік працівників, які відповідальні за пожежну безпеку в структурних підрозділах підприємства;
- Перелік працівників, закріплених за обладнанням;
- Комплексні плани щодо покращення рівня охорони праці підприємства на поточний рік;
- План локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій (ПЛАС);
- Перелік виробництв, цехів, відділень, виробничих дільниць і окремих об’єктів, для яких розробляється ПЛАС;
- Обов’язки відповідальних за пожежну безпеку;
- Проекти наказів щодо охорони праці та пожежної безпеки (більше трьох десятків);
Крім того, документація для обліку та реєстрації подій (заходів) щодо охорони праці містить близько 20 журналів та низку бланків спеціальних актів;
Журнали:
• робочий журнал інженера з охорони праці;
• робочий журнал інженера з охорони праці;
• реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці;
• реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки;
• обліку медоглядів;
• реєстрації інструкцій з охорони праці на підприємстві;
• реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці;
• ведення протоколів засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці;
• обліку вогнегасників на об’єкті;
• реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків;
• реєстрації нещасних випадків невиробничого характеру;
• обліку видачі інструкцій з охорони праці на підприємстві;
• обліку професійних захворювань (отруєнь);
• обліку об'єктів підвищеної небезпеки;
• реєстрації аварій;
• реєстрації протоколів лабораторних досліджень умов праці.
 Акти:
• Акти про нещасні випадки на виробництві за формою Н-1;
• Акти розслідування нещасних випадків (аварій) за формою Н-5;
• Акти розслідування нещасних випадків (аварій) за формою НПВ;
• Акти розслідування професійних захворювань за формою П-4;
Створення і забезпечення належного функціонування системи управління охороною праці підприємства є запорукою забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов, дотримання вимог техніки безпеки, пожежної безпеки та трудового законодавства, що є передумовою успішної діяльності підприємства. Проте іноді цьому перешкоджає брак кваліфікованих фахівців,  нечітке уявлення  керівництва про раціональну структуру управління підприємством.
У сучасних умовах на підприємствах недержавних форм власності добір кадрів відбувається незалежно від виду і рівня базової освіти претендентів, відповідності напряму освітньої підготовки тощо. Брак належної фахової підготовки посадових осіб не дає можливості фірмі розвиватися максимально ефективно, створювати належні умови праці, гарантувати відповідний рівень безпеки праці.
Багато хто помилково вважає, що питання охорони праці є прерогативою лише служби охорони праці підприємства. Згідно з законодавством України про охорону праці, служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям під час роботи. А безпосереднє управління охороною праці (планування заходів з охорони праці, їх впровадження, контроль за дотриманням, проведення відповідних інструктажів тощо) повинні здійснювати посадові особи в межах своїх повноважень.
Функціональні обов’язки посадових осіб з охорони праці та кваліфікаційні вимоги формуються відповідно до посадових інструкцій із врахуванням «Національного класифікатора професій України ДК 003:2005» та «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» .
Так, із врахуванням типової виробничої структури, обов’язки з охорони праці деяких посадових осіб можуть бути сформульовані таким чином.
Начальник цеху або начальник дільниці: контролює додержання працівниками правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту, виробничої і трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку. Подає пропозиції щодо заохочення працівників, накладання дисциплінарних стягнень на порушників виробничої та трудової дисципліни, вживання в разі потреби заходів матеріального впливу. Організовує роботу з підвищення кваліфікації працівників цеху, проводить виховну роботу в колективі. Координує роботу майстрів змін. Кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за фахом − не менше 2 років.
Начальник зміни: контролює додержання працівниками технологічної, виробничої і трудової дисципліни, правил і норм охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту, подає пропозиції щодо заохочення працівників, які відзначилися, накладання дисциплінарних стягнень на порушників виробничої і трудової дисципліни. Координує роботу майстрів. Повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр). Стаж роботи з оперативного управління виробництвом - не менше 2 років.
Майстер виробничої дільниці: проводить виробничий інструктаж робітників, заходи, які забезпечують виконання правил охорони праці, виробничої санітарії, технічної експлуатації устаткування та інструменту, а також контроль за їх додержанням. Бере участь у розробленні заходів для створення сприятливих умов праці, підвищення культури виробництва. Контролює дотримання робітниками правил з охорони праці, виробничої і трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку. Готує пропозиції щодо заохочення згідно з установленим порядком кращих працівників, а також подає пропозиції щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення виробничої і трудової дисципліни.
На керівників структурних підрозділів, ланок виробництва покладається велика відповідальність, оскільки вони повинні забезпечувати високопродуктивну безаварійну роботу своїх підрозділів і запобігати нещасним випадкам та професійним захворюванням працівників, гарантувати дотримання законодавства про охорону праці.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» (ст. 44) за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності.
На підприємствах, де введена корпоративна система управління охороною праці відповідно до законодавства, розробляються нормативно-правові акти підприємства, в яких чітко визначені посадові обов'язки керівників усіх рівнів: від генерального директора до майстра і бригадира, в тому числі головного бухгалтера. За такої системи керівник служби охорони праці (а за відсутності такої служби – фахівець з охорони праці) по суті виконує управлінські функції від імені керівника підприємства. Він контролює виконання посадовими особами функцій з охорони праці, передбачених в їхніх посадових інструкціях, інформує про результати керівника підприємства, який вживає відповідних заходів до керівників, що не виконують належним чином свої обов'язки у сфері охорони праці.
Такий розподіл обов'язків дає змогу не лише більш грамотно вирішувати поточні питання щодо безпеки праці, а й визначати перспективні напрями діяльності в цій сфері, передбачати можливі ризики, які можуть призвести до тяжких наслідків, чи аварій, і завдати збитків підприємству. Вирішувати такі завдання можуть лише висококваліфіковані професіонали, якими є головний механік, головний енергетик, головний технолог тощо.
Інженеру з охорони праці навіть з великим досвідом роботи непросто розібратися в тонкощах діяльності, наприклад, головного механіка. Якщо внести до посадової інструкції останнього питання охорони праці і встановити відповідальність за їх виконання, то він завжди зможе знайти оптимальне рішення. Контролювати належне виконання ним своїх посадових обов'язків у сфері охорони праці повинен фахівець з охорони праці, уповноважений відповідним наказом керівника підприємства. Це вже не вузькоінженерні функції, а функції управлінця, тобто менеджера. Фахівець з охорони праці не повинен обмежуватися тільки інженерними питаннями або традиційними питаннями забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, милом, молоком, скеруванням їх на медичні огляди і т. д., які повинні вирішувати інші посадові особи. Він не повинен підраховувати, який кошт нещасних випадків на виробництві в аспекті виплат тимчасової непрацездатності за рахунок страхових внесків страхувальників, тобто роботодавців (цим займається Фонд соціального страхування від нещасних випадків), а безпосередньо визначати упущену вигоду підприємства у зв'язку з невідповідністю балансу розрахункового робочого часу й реального його використання. Втрати робочого часу у зв'язку з нещасними випадками на виробництві завдають підприємствам збитків у вигляді зниження обсягів випуску продукції, який іноді обчислюється великими сумами. Проте керівники підприємств не зауважують цього, вважаючи заходи щодо охорони праці збитковими. Насправді такі заходи дають підприємству додатковий прибуток. Потрібно лише навчитися грамотно цей прибуток враховувати, – цим має займатися менеджер з охорони праці. Якщо він не може або не хоче це робити, то керівник організації повинен вжити відповідних заходів.
Традиційне тлумачення призначення фахівців з охорони праці тільки з точки зору техніки безпеки в нових економічних відносинах неприйнятне, оскільки в міжнародній практиці політика управління охороною праці є складовою системи економічного й соціального розвитку. Приділяти належну увагу здоров'ю й безпеці працівників необхідно зараз, щоб у недалекому майбутньому не довелося вишукувати додаткові засоби на професійну й соціальну реабілітацію працівників, які одержали на виробництві каліцтво або професійне захворювання, а також на утримання інвалідів праці.
Проте доводиться враховувати ситуацію, яка склалась у нас з управлінням охороною праці безпосередньо на підприємствах. На жаль, ще в багатьох організаціях, які проводять виробничу діяльність, не дотримуються навіть елементарних норм законодавства про охорону праці, про що свідчать дані про підвищення останнім часом рівня травматизму, зокрема, в деревообробній галузі. Часто причиною цього є легковажне ставлення керівників підприємств до безпеки праці.
Роботодавець більше орієнтується не на специфіку виробництва, а на надану йому можливість не дотримуватись норми закону. Думка про необхідність мати хоча б одного фахівця з охорони праці з належним рівним підготовки виникає, коли створюється цілком очевидна небезпечна ситуація або у зв'язку з нещасним випадком на виробництві й приписами інспекторів органів державного нагляду за охороною праці, які вимагають усунути порушення законодавства й інших нормативних правових актів з охорони праці. Таке ставлення характерне для організацій комерційного сектору економіки, а також середнього й малого бізнесу, де, як правило, взагалі немає поняття про корпоративну систему керування охороною праці. У таких організаціях роботодавці не задумуються про соціальне партнерство, систему управління охороною праці й громадський контроль над дотриманням вимог охорони праці.
Формально вимог чинного трудового законодавства повинні дотримуватися організаціями всіх типів і розмірів, незалежно від сектору економіки, організаційно-правових форм і форм власності. Фактично ж ці вимоги багатьма роботодавцями, особливо в сфері середнього й малого бізнесу, взагалі не сприймаються. Тому треба знайти дієві способи впливу й вжити відповідних заходів щодо виконання вимог законодавства України та міжнародних вимог з охорони праці, щоб унеможливити перешкоди для інтеграції нашої країни в міжнародне економічне співтовариство й вступу до ВТО. В умовах, коли практично зникло галузеве управління охороною праці й усе навантаження в цій сфері перейшло на регіональний рівень, де органи виконавчої влади мають повноваження впливати на роботодавців, у першу чергу, необхідно запобігти зниженню ефективності функціонування створених систем управління охороною праці. Це буде сприяти подальшому зниженню рівня виробничого травматизму й професійної захворюваності, тобто збереженню потенціалу трудових ресурсів для підвищення економічного й соціального благополуччя в регіоні.