Для України представляють інтерес досвід зарубіжних країн щодо сертифікації лісів та теоретичні аспекти цієї проблеми, оскільки цей інструмент лісової політики є недостатньо відомим, особливо для широкого кола фахівців лісового господарства. Автор сподівається, що ця стаття підштовхне менеджерів, причетних до лісової політики в Україні, до розгортання масштабів робіт з екологічної сертифікації лісового господарства.
З історії екологічної сертифікації лісів
Ідея екологічної сертифікації лісів пов’язана із сільським господарством, в першу чергу з виноградарством. З метою покращання якості вина у Франції була запроваджена сертифікація виноградників. Вона позитивно вплинула на забезпечення виноробної промисловості якісною сировиною.
Екологічна сертифікація лісів – це економічний інструмент, що використовується для оцінки відповідності виробничо-господарської діяльності підприємств лісового господарства та окремих лісовласників вимогам екологічних стандартів та концепції сталого розвитку лісового господарства. Він передбачає проведення процедури, що дозволяє підтвердити те, що продукція заготовлена в лісах, в яких господарство ведеться на принципах сталості. Ця процедура включає сертифікацію лісів, технологічних процесів і лісового менеджменту; охоплює як екологічні, так і економічні та соціальні аспекти ведення лісового господарства. Проф. К. Аптон розглядає екологічну сертифікацію як економічний ринковий інструмент, за допомогою якого забезпечується обізнаність споживачів лісової продукції з якісними характеристиками і екологічною чистотою продуктів лісу та посилення економічних стимулів щодо відповідального використання лісів. Екологічну сертифікацію, яку проводять у лісовому господарстві європейських країн, називають ще “зеленою сертифікацією”, “зеленим менеджментом” тощо. В багатьох країнах світу, ліси яких сертифіковані, лісовласники отримують спеціальний сертифікат, який підтверджує, що їх ліси є добре доглянутими, а лісове господарство в них ведеться відповідно до міжнародних загальновизначених вимог.
Екологічна сертифікація лісів вперше була проведена в 1989 році. Вона має коротку, але динамічну історію.
Найбільш відомими є три міжнародні організації, що причетні до організації екологічної сертифікації лісів: Лісова управлінська рада (FSC); Міжнародна організація із стандартизації (ISO); Пан-європейська лісова сертифікація (PEFC). У багатьох країнах світу створені національні органи з екологічної сертифікації лісів.
FSC почала свою діяльність у 1993 році. Створена приватними лісовласниками. В її управлінських органах відсутні національні урядові структури. Має розвинуту мережу управлінських структур, за участю яких здійснюється сертифікація національних програм з екологічної сертифікації лісів.
FSC є впливовою міжнародною організацією, діяльність якої динамічно розвивається. Так, якщо в травні 1997 року за її програмою було сертифіковано 2.9 млн. га лісів в 54 країнах світу, то в березні 2000 року обсяги сертифікованих лісів зросли до 17.5 млн. га. Масштабною є участь цієї організації щодо акредитації національних програм сертифікації лісів. До створення PEFC ця міжнародна організація була монополістом у сфері сертифікації лісів.
PEFC є значно молодшою організацією. Вона почала діяльність у кінці 1999 року. Створена національними організаціями лісовласників як альтернативна до FSC. За програмою PEFC здійснюють сертифікацію лісів Фінляндія, Німеччина, Норвегія і Швеція (сертифіковано 19. 6 млн. га). Передбачалося до кінця 2000 року сертифікувати 30.6 млн. га лісів. До Пан-європейської програми сертифікації лісів підключаються Австрія і Франція.
Динамічно розвивається сертифікація лісів за національними програмами, в яких використовуються підходи, що вироблені FSC, ISO та PEFC. За національними програмами сертифікації лісів працюють головним чином європейські країни, а також США, Канада, Індонезія, Малайзія та Гана. Основною проблемою розвитку національних програм сертифікації лісів є їх міжнародне визнання.
Можна очікувати, що екологічна сертифікація лісів буде динамічно розвиватися і в двадцять першому столітті. За прогнозом Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) в 2005 році буде сертифіковано 200 млн. га лісів.
Основні вимоги щодо процедури сертифікації лісів
Світовий досвід сертифікації лісів свідчить про те, що цей інструмент лісової політики може бути ефективним лише тоді, коли: проводиться незалежний аудит лісового менеджменту; чітко окреслені межі об’єктів, що підлягають сертифікації; управління окремими об’єктами сертифікації здійснюється лише одним органом; чітко визначені принципи, критерії і показники щодо економічних, екологічних та соціальних аспектів лісового менеджменту; оцінка лісового менеджменту здійснюється як на основі офіційних документів, так і шляхом перебування сертифікаторів у лісі: дотримуються сталі погляди щодо процедури сертифікації лісів; функціонує регулярний моніторинг за дотриманням вимог щодо сталого лісового господарства; процедура екологічної сертифікації лісів є добровільною, незалежною, об’єктивною і недискримінаційною щодо лісовласників; процедура сертифікації лісів грунтується на міжнародно визнаних екологічних стандартах і не допускає шахрайства.
Сертифікація лісів може бути індивідуальною (здійснюється в межах території одного об’єкту сертифікації), груповою (здійснюється в межах території декількох об’єктів сертифікації) та регіональною (здійснюється в межах окремого регіону). Групові та регіональні процедури сертифікації лісів пов’язані з меншими витратами на гектар лісової площі. Вони дозволяють оцінити сталість лісокористування дрібних лісовласників, що не завжди можливо зробити за допомогою індивідуальної сертифікації лісів.
Більшість лісових політиків розглядає екологічну сертифікацію як ринковий інструмент, і, відповідно, виступає за добровільне її застосування. Сталими є також погляди щодо того, що сертифікація лісів повинна проводитися третьою стороною, яка може дати незалежну кваліфіковану оцінку стану лісового менеджменту і його впливу на стан лісів.
Принципи і критерії FSC щодо сталого розвитку лісового господарства
Сертифікація лісів за програмою FSC здійснюється на основі таких принципів і критеріїв:
1. Лісовий менеджмент повинен опиратися на національні закони і угоди, що підписані окремими державами. Цей принцип вимагає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту не дозволяється порушувати національні та місцеві закони, а також адміністративні вимоги (постанови, інструкції тощо); лісовласникам (лісокористувачам) потрібно сплачувати всі види податків, платежів та дотримуватися інших зобов’язань, що передбачені чинним законодавством; повинні виконуватися обов’язкові міжнародні угоди (CITES, ILО Convention, ITTA and Convention on Biological Diversity); необхідно враховувати суперечності, що мають місце між принципами і критеріями FSC; ліси повинні охоронятися від самовільних рубок; лісові менеджери зобов’язані дотримуватися принципів і критеріїв FSC.
2. Права на довготривале володіння та користування лісовими землями і ресурсами повинні бути чітко визначеними і законодавчо затвердженими. Включає такі критерії: права на використання лісу та землі повинні втілюватися в життя; місцеві громади повинні охороняти свої лісові володіння; необхідно застосовувати прийнятні механізми для вирішення суперечностей, що пов’язані із претензіями щодо володіння і використання лісів (вони повинні розглядатися в процесі сертифікації).
3.Повинні бути затвердженими юридичні та звичаєві права місцевого населення на володіння, використання та управління їх територією і лісовими ресурсами. Цей принцип включає такі критерії: місцеве населення повинно здійснювати контроль за веденням лісового господарства на своїх землях; лісовий менеджмент не повинен порушувати права місцевого населення щодо володіння лісами і не призводити до зменшення обсягів використання лісових ресурсів; лісові менеджери повинні охороняти об’єкти, що мають особливу культурну, екологічну та релігійну цінність для місцевого населення; праця місцевого населення в лісі повинна оплачуватися (умови оплати праці обумовлюються заздалегідь – до початку робіт).
4. Лісогосподарське виробництво повинне підтримувати та підвищувати добробут лісових робітників та місцевих громад. Цей принцип опирається на такі критерії: громадянам, які проживають на території сертифікованих лісів (або поблизу них), здійснюється максимальне сприяння щодо зайнятості, навчання та надання послуг; в лісогосподарському виробництві необхідно дотримуватися чинного законодавства, що стосується здоров’я і безпеки робітників та їх сімей; права робітників щодо переговорів із роботодавцями повинні бути законодавчо закріпленими згідно з Конвенціями 87 та 98 Міжнародної організації праці; необхідно враховувати вплив лісового менеджменту на соціальний розвиток; необхідно передбачати механізм розв’язання скарг у випадках, коли лісовий менеджмент зачіпає юридичні та звичаєві права щодо майна і життєвого рівня місцевого населення.
5.Лісове господарство повинно заохочувати ефективне використання багатосторонніх функцій лісу з метою забезпечення широкого різноманіття економічних, екологічних та соціальних благ. Цей принцип передбачає застосування таких критеріїв: лісовий менеджмент повинен бути життєздатним, заохочувати оптимальне використання лісових ресурсів і спрямованим на зменшення відходів у процесі лісозаготівлі і уникнення шкоди для інших компонентів лісових ресурсів; лісовий менеджмент повинен урізноманітнювати місцеву економіку і не бути вузькоспеціалізованим; лісовий менеджмент спрямовується на посилення корисних функцій лісу та сталу заготівлю лісових продуктів.
6. Лісовий менеджмент повинен забезпечувати збереження біологічного різноманіття і пов’язані з ним цінності (водні ресурси, грунти, унікальні та вразливі екосистеми і ландшафти) та підтримувати екологічні функції лісу. Цей принцип передбачає дотримання таких критеріїв: в процесі лісового менеджменту необхідно враховувати вплив лісу на довкілля; необхідно зберігати типові зразки лісових екосистем та розробляти настанови, за допомогою яких можна було б контролювати процеси ерозії грунтів, охороняти водні ресурси та зменшувати екологічну шкоду в процесі лісозаготівель і будівництва лісових доріг; застосовувати нехімічні методи боротьби зі шкідниками лісу (не застосовувати такі, що заборонені міжнародними угодами); хімічні речовини і пальне повинні знаходитися в спеціально обладнаних місцях; не повинні використовуватися генетично змінені організми; необхідно із застереженням ставитися до практики лісовирощування екзотичних видів рослин з метою уникнення негативних екологічних наслідків.
7. Планування лісового менеджменту повинно здійснюватися із врахуванням масштабів лісогосподарського виробництва, чітко визначених довготермінових цілей і засобів їх досягнення. З метою досягнення цього FSC пропонує дотримуватися таких критеріїв: план лісового менеджменту повинен включати: цілі менеджменту, опис лісових ресурсів, статус землекористування, форми власності, соціально-економічні умови лісокористування, щорічну норму заготівлі деревини, моніторинг за ростом лісу, безпеку для довкілля, заходи збереження рідкісних та зникаючих видів рослин, карти природоохоронних територій, опис технологій лісозаготівель; план повинен враховувати результати моніторингу та зміни, що відбуваються в довкіллі, економічній та соціальній сферах; лісові менеджери повинні вміти планувати лісогосподарське виробництво (мати належну освіту); лісові менеджери повинні інформувати громадськість про плани відтворення і використання лісових ресурсів.
8. Моніторинг здійснюється із врахуванням масштабів та інтенсивності лісового господарства, стану лісів і їх впливу на довкілля і розвиток. Цей принцип передбачає використання таких критеріїв: частота та інтенсивність моніторингу повинні визначатися інтенсивністю лісового господарства і станом довкілля; в результаті моніторингу повинна накопичуватися інформація про обсяги заготівлі лісової продукції, приріст деревини, масштаби лісовідновлення, стан лісів (флори і фауни), вплив лісозаготівель на довкілля та ефективність лісового менеджменту; лісові менеджери повинні інформувати громадськість про результати моніторингу та надавати інформацію сертифікаторам.
8. Цей принцип передбачає використання таких критеріїв: частота та інтенсивність моніторингу повинні визначатися інтенсивністю лісового господарства і станом довкілля; в результаті моніторингу повинна накопичуватися інформація про обсяги заготівлі лісової продукції, приріст деревини, масштаби лісовідновлення, стан лісів (флори і фауни), вплив лісозаготівель на довкілля та ефективність лісового менеджменту; лісові менеджери повинні інформувати громадськість про результати моніторингу та надавати інформацію сертифікаторам.
9. Праліси та ліси, що мають важливе екологічне, соціальне та культурне значення, підлягають збереженню, не трансформуються в лісові плантації і не вилучаються для інших видів землекористування. Цей принцип сталого ведення лісового господарства передбачає застосування таких критеріїв: лісові культури не повинні замінювати чи значно змінювати природні екосистеми; технологічні процеси створення лісових культур повинні відповідати національним стандартам (у випадках їх відсутності необхідно керуватися екологічними стандартами FSC).
Десятий принцип сертифікації лісів стосується плантаційного лісовирощування. Він дещо суперечливий і остаточно не узгоджений.
Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі
PEFC взяла на себе функції щодо взаємного визнання національних програм із сертифікації лісів. Вона визнає принципи сталого розвитку лісового господарства, що були проголошені на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992), а також рішення, що були прийняті на Хельсинській (1995) і Лісабонській (1998) конференціях міністрів європейських країн. Такі країни, як Австрія, Бельгія, Німеччина, Данія, Ірландія, Іспанія, Латвія, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія і Швеція, створили національні управлінські структури, що увійшли до Ради PEFC.
Чимало європейських країн цікавляться роботою PEFC і мають намір приєднатися до цієї організації. Так, Болгарія, Білорусія, Великобританія, Угорщина, Греція, Італія, Литва, Люксембург, Румунія, Російська Федерація, Польща та Естонія брали участь у роботі генеральних асамблей Ради PEFC, що відбувалися в Празі та Люксембурзі. В їх роботі брали участь і не європейські країни (Канада, США, Малайзія).
Перспективи PEFC щодо сертифікації лісів у Європі обнадійливі. Ця організація приваблива тим, що пропонує дешевшу і демократичнішу процедуру сертифікації лісів.
Національні програми сертифікації лісів, що базуються на стандартах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO)
ISO створена в 1947 році. Її діяльність спочатку була пов’язана лише з технічними стандартами на продукцію. Стандартизацією управлінням навколишнім природним середовищем вона почала займатися в останні десять років. Основна мета ISO – за допомогою удосконалення управління лісовим менеджментом добитися покращання управління навколишнім природним середовищем. Разом з тим, необхідно мати на увазі те, що екологічні стандарти ISO щодо управління лісовим менеджментом не спрямовані на досягнення ринкових цілей.
Стандарти ISO використовуються в Україні для удосконалення управління навколишнім природним середовищем. Так, міжнародний стандарт ISO 14001:1996 “Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування” використаний в Україні для розроблення аналогічного стандарту ДСТУ ISO 14001-97. Стандарти ISO використовуються в багатьох країнах світу для розроблення національних програм сертифікації лісів. Вони, як правило, менш жорсткі в порівнянні з програмою FSC і не передбачають маркування продукції. Їх можна використовувати лише для екологічної сертифікації управління лісовим господарством. Вони не придатні для екологічної сертифікації лісів.
Об’єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів
Екологічна сертифікація лісів буде мати перспективу для подальшого розвитку лише тоді, коли знайде сталу підтримку з боку споживачів сертифікованої лісової продукції. Життєздатність ідеї щодо екологічної сертифікації лісів підтверджується тим, що число груп споживачів, що зобов’язалися використовувати продукцію лише із сертифікованих лісів, та обсяги споживання ними сертифікованої продукції мають тенденцію до зростання. Найбільш потужними об’єднаннями споживачів продукції із сертифікованих лісів в країнах ЄС є: WWT Wood Group (Швейцарія); Gruppe 98 (Німеччина); 1995+Group (Великобританія); Gruppe 98 (Австрія); Club 1997 (Бельгія); Hart Wood Hout (Нідерланди); Naterued WWF Suog 2000 (Швеція); WWF Grupo 2000 (Іспанія).
Участь в об’єднаннях споживачів продукції із сертифікованих лісів приваблива з багатьох причин. Перш за все, вона дозволяє уникнути поганого розголосу про фірму як таку, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу. Крім того, використання сировини із сертифікованого лісу дозволяє займати більш стійкі позиції на ринках продукції.
Як правило, об’єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів дотримуються таких зобов’язань: підтримувати міжнародно визнані програми щодо сертифікації лісів; купувати переважно деревину із сертифікованих лісів (таких, що пройшли незалежну сертифікацію); мати відповідальних осіб в управлінських структурах, які б слідкували за дотриманням зобов’язань, що випливають із статуту об’єднання; інформувати керівні органи об’єднань про обсяги споживання продукції із сертифікованих лісів.
Поки що об’єднання споживачів продукції із сертифікованих лісів є недостатньо впливовими, оскільки на ринках недостатньо сертифікованої продукції (попит перевищує пропозиції). Окрім того, немає очевидної вигоди від споживання сертифікованої лісової продукції. Але оскільки все більше споживачів залучаються до об’єднань, що споживають лише сертифіковану лісову продукцію, можна з оптимізмом дивитися в майбутнє щодо екологічної сертифікації лісів.
Досвід європейських країн щодо організації сертифікації лісів
Фінляндія
Досвід Фінляндії щодо сертифікації лісів представляє інтерес для України, оскільки лісове господарство цієї країни є провідним сектором національної економіки, потужним експортером лісової продукції.
За даними Ауво Кайвола – відповідального секретаря Фінляндської Ради сертифікації лісів - лісове господарство Фінляндії охоплює 26.3 млн. га земель. З них 23.0 млн. га – покриті лісом. Біля 3 млн. га земель зайняті малопродуктивними лісами, приріст деревини на яких складає 0.1-1.0 м3 деревини. Середній приріст деревини складає 3.8 м3/га (в південних районах – 5.1 м3/га, північних – 1.9 м3/га). Національні парки і заповідники становлять 1.5 млн. га (6.6 % покритої лісом площі). Приватні ліси складають 60 %, державні – 25 %. Частка лісового комплексу складає 10 % валового внутрішнього продукту, а в доходах від експорту – біля 40 %.
У 1997 році в Фінляндії почав діяти новий Лісовий кодекс, що спрямований на розвиток сталого лісового господарства. У зв’язку з оновленням лісового законодавства переглянуті офіційні інструкції щодо ведення лісового господарства. Розроблена Державна лісова програма (NFP) на період до 2010 року, що передбачає втілення в практику ведення лісового господарства економічних, екологічних та соціальних вимог щодо стійкого розвитку. У листопаді 1999 року почала діяти Фінська система сертифікації лісів (FFCS). За нею сертифіковано 13.5 млн. га лісів (60 % покритої лісом площі). Біля 180 тисяч лісовласників заявили про те, що вони готові дотримуватися національних критеріїв сертифікації. Передбачалося, що впродовж 2000 року за програмою FFCS будуть сертифіковані всі ліси Фінляндії.
FFCS сповідує Пан-європейську програму лісової сертифікації. Як стверджує Ауво Кайвола, це пов’язано з тим, що програма РЕFC передбачає демократичну процедуру прийняття рішень, характеризується більшою прозорістю, меншими затратами на аудит та підтримкою більшості лісовласників, підприємств, торговельних компаній і організацій лісового сектору. Крім того, РЕFC користується високим міжнародним авторитетом (особливо в Європі), передбачає застосування економічно ефективної регіональної сертифікації лісів. Рішення щодо сертифікації лісів приймаються з врахуванням балансу екологічних, економічних та соціальних аспектів стійкого розвитку на національному рівні.
Сертифікація лісів у Фінляндії здійснюється під егідою Фінляндської Ради сертифікації лісів, до якої включено 12 організацій, що представляють інтереси різних груп населення. Крім того, функціонує незалежна від неї Арбітражна комісія, яка вирішує спірні питання, що виникають у процесі сертифікації лісів.
На сертифіковані ліси видаються сертифікати терміном на 5 років. Щорічно сертифікаційні органи проводять аудит з метою перевірки та оцінки ведення лісового господарства. Особливістю фінської сертифікації є те, що вона не передбачає використання національного знаку про походження лісової продукції із сертифікованих лісів.
Фінська система сертифікації затверджена Пан-Європейською Радою сертифікації лісів у квітні 2000 року.
Чехія
Практика сертифікації лісів у Чехії представляє інтерес для України тим, що ця країна, будучи разом з Україною в постсоціалістичному просторі, суттєво просунулася в напрямку до сталого ведення лісового господарства. Її досвід цікавий ще тим, що в цій країні частина національних лісів після падіння комуністичного режиму повернена лісовласникам.
Площа лісів Чехії за даними Я. Тимрака (Національний сертифікаційний центр) в 1996 році складала 2631 тис. га (в порівнянні з 1990 роком збільшилася на 2 тис. га). Впродовж останніх 125 років ліси не піддавалися нищенню (в 1875 році площа лісів складала 2191 тис. га). Щорічний об’єм рубки деревини не перевищує приросту. Так, у 1998 році було зрубано 14 млн. кбм деревини (приріст становив 18.4 млн. кбм). Державні ліси займають 65 % покритої лісом площі, комунальні – 23 %, приватні – 12 %. Проектом національної сертифікації охоплено біля 1 млн. га лісів.
Організація сертифікації чешських лісів базується на таких документах:
NCLS 1001:2000 “Сертифікація лісів – опис системи сертифікації”;
NCLS 1002:2000 “Критерії стійкого управління лісами”;
NCLS 1003:2000 “Керівні вказівки щодо проведення аудиту лісового господарства”;
NCLS 1004:2000 “Правила для перевірки споживчого ланцюга деревини”;
NCLS 1005:2000 “Критерії кваліфікації для аудиторів і органів сертифікації”.
У цих документах описані: організація сертифікації лісів; форми документів, що використовуються для оформлення результатів сертифікації; критерії і показники сталого управління лісами (з врахуванням індивідуальної і групової сертифікації лісів); джерела інформації, що використовуються для сертифікації лісів; принципи і методи планування і організації аудиту в лісовому господарстві; критерії для визначення кваліфікації аудиторів.
В основу чешської сертифікаційної програми покладена групова сертифікація лісів. Сертифікація лісів здійснюється за участю таких органів: Ради національного сертифікаційного центру, Національного сертифікаційного центру, Чешського інституту акредитації та сертифікаційних органів.
На рівні окремих регіонів стан лісового господарства оцінюється незалежними експертами. Сертифікація лісів добровільна. Сертифікат видається на 5 років. Контрольний аудит проводиться щорічно.
Чешська програма сертифікації базується на міжнародних угодах, національна за змістом, самостійна і незалежна. Чехія готова приєднатися до PEFC.
Російська Федерація
Досвід Росії щодо організації сертифікації лісів представляє інтерес для України з багатьох причин. Перш за все, ця країна є потужним експортером лісової продукції, частина якої надходить українським споживачам. Як і в Україні, ліси в Російській Федерації є державною власністю і закріплені за постійними і тимчасовими лісокористувачами. Її досвід, крім того, цікавий ще тим, що на відміну від інших країн світу, в Російській Федерації сертифікація лісів є не добровільною процедурою, а обов’язковою.
У Російській Федерації прийнятий закон “Про сертифікацію продукції і послуг”, в якому закладені правові основи обов’язкової сертифікації лісів. Сертифікацію лісів організовує і координує Комітет Російської Федерації зі стандартизації і сертифікації. Практична робота щодо організації обов’язкової сертифікації лісів була покладена на Федеральну службу лісового господарства Російської Федерації (в 2000 році ця служба була ліквідована, а її структурні підрозділи передані Міністерству природних ресурсів Російської Федерації). Безпосередньо сертифікацією лісів займається Центральний орган системи лісової сертифікації. У складі цього органу є спеціальна комісія, яка розглядає апеляції, що пов’язані із сертифікацією лісів.
У Російській Федерації, як і в багатьох інших державах, відбувається пошук прийнятної програми сертифікації лісів. В якості експерименту один лісгосп був сертифікований за добровільною процедурою FSC. Росія брала участь в асамблеях, що проводилися під егідою PEFC. Потяг Росії до сертифікації лісів пов’язаний з тим, що ця процедура сприяє покращанню дотримання лісокористувачами лісового законодавства, зміцненню позицій лісових підприємств на зовнішньому ринку лісової продукції та виходу на міжнародні джерела фінансування.
Росія першою торує шлях, що передбачає обов’язкову сертифікацію лісів. Напевно це пов’язано з тим, що ліси в цій країні є державною власністю, а також з домінуванням в лісовому господарстві державних підприємств. Крім того, на цей вибір в значній мірі вплинула ментальність бюрократичного апарату, для якого більш звичний адміністративно-командний стиль управління.
Проблеми розвитку сертифікації лісів
Безумовно, сертифікація лісів буде поширюватися і вдосконалюватися, оскільки цей інструмент лісової політики сприяє сталому лісокористуванню і кращій організації лісового менеджменту. Разом з тим, варто звернути увагу на ті проблеми, що стримують розвиток сертифікації лісів і негативно впливають на сталий розвиток лісового господарства.
Розвиток сертифікації лісів у багатьох випадках стримує те, що багато покупців лісової продукції мають сталі зв’язки з постачальниками та лісовласниками. Вони не зацікавлені в тому, щоб втрачати ці зв’язки, незважаючи на те, сертифікована їх продукція, чи ні.
У багатьох випадках сертифікація лісів дестабілізує ринки лісової продукції. Бідні країни не мають коштів на сертифікацію лісів. У зв’язку з цим вони намагаються розпродати запаси цінної деревини, оскільки занепокоєні тим, що в майбутньому їм буде важко пробитися на ринки із несертифікованою продукцією. Зокрема, таке явище спостерігається в Центральній Африці, з якої лісоматеріали з цінних порід (важкої деревини) експортуються в Японію.
Залишається відкритим питання щодо сертифікації лісових плантацій. Чи варто вимагати, щоб плантації виконували таким чином суспільні екологічні функції, як і інші ліси? Які обмеження варто встановити щодо плантаційного лісовирощування?
Залишається нез’ясованим питання щодо того, наскільки екологічна сертифікація виявиться впливовим інструментом лісової політики щодо сталого розвитку лісового господарства. Оскільки лісові ресурси будуть все більш дефіцитними, в споживачів постійно виникатиме спокуса купувати лісопродукцію із несертифікованих лісів. Часто споживачі, що взяли на себе зобов’язання купувати лісову продукцію лише із сертифікованих лісів, недотримуються їх, оскільки на ринках немає достатньо сертифікованої продукції.
Екологічна сертифікація не позбавлена і політичного підтексту. Споживачі лісоматеріалів зацікавлені в тому, щоб їх виробники не підривали лісосировинну базу надмірною експлуатацією лісів, вели стале лісове господарство. У даному випадку екологічна сертифікація лісів використовується як інструмент політичного тиску на країни, що порушують принципи сталого лісокористування. Іноді її намагаються використовувати як інструмент нечесної конкуренції та засіб витіснення конкурентів з ринків продукції лісового господарства. Разом з тим, екологічна сертифікація лісів пов’язана з певним фінансовим ризиком, оскільки ця процедура не проста і потребує додаткових витрат у лісовому господарстві.
Чи потрібна сертифікація лісів в Україні?
Сертифікація лісів України є об’єктивною необхідністю. Вона сприяє поліпшенню лісокористування, сталому розвитку лісового господарства, зміцненню лісових підприємств на внутрішніх ринках продукції і проникненню на зовнішні. Недалекоглядна позиція окремих національних політиків щодо екологічної сертифікації лісів України, які вбачають у цьому інструменті лісової політики лише засіб витіснення підприємств лісового господарства України із міжнародних ринків лісової продукції, не витримує критики. Навпаки, конструктивна робота у цьому напрямі дала б змогу мати фінансову підтримку європейських країн на приведення лісів України до стану, який відповідав би європейських екологічним стандартам і принципам сталого ведення лісового господарства. Крім того, екологічна сертифікація лісів дозволила б усунути з численних підприємств лісового господарства “тавро” екологічно забруднених територій, яке склалося в уяві європейських споживачів лісової продукції у зв’язку з негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи.
Неабияке економічне, екологічне і соціальне значення має екологічна сертифікація лісів для українських споживачів, оскільки вони отримають об’єктивну інформацію про екологічні параметри лісової продукції і екологічну безпеку лісового відпочинку, що дасть їм можливість приймати правильні рішення.
Україні, яка намагається утвердитися на європейському ринку лісової продукції, варто примкнути до PEFC. Необхідно мати на увазі те, що за умовами вступу до PEFC їй потрібно буде розробити національну програму сертифікації лісів, яка базувалася б на Пан-європейських критеріях ведення лісового господарства. Крім того, PEFC вимагає, щоб процес відпрацювання національних критеріїв для сертифікації лісів був прозорим, включав думки всіх зацікавлених сторін. Процес відпрацювання критеріїв сертифікації лісів за програмою PEFC повинен бути незалежним від процедури сертифікації. Критерії повинні періодично переглядатися і вдосконалюватися.
Україні, лісове господарство якої представлене головним чином великими за площею державними лісогосподарськими підприємствами, варто орієнтуватися на індивідуальну сертифікацію лісів. Така сертифікація лісів є дещо дорожчою, але, разом з тим, більш перспективною щодо удосконалення управління лісовим менеджментом.
Як зазначалося, в світі, окрім Росії, застосовується добровільна процедура сертифікації лісів. У рамках системи управління лісовим господарством, що склалася в Україні, добровільна сертифікація лісів виявиться малоефективною процедурою. Разом з тим, мала надія на те, що PEFC погодиться визнати національні обов’язкові програми сертифікації лісів. Можна лише сподіватися на те, що сертифікація лісів України, разом із реформою управління лісовим господарством, стане перехідним містком до добровільної сертифікації лісів. Не виключено, що обов’язкова сертифікація лісів в умовах державної власності на ліси виявиться більш ефективною процедурою, аніж добровільна.
Синякевич І.М. – завідувач кафедрою економіки і менеджменту лісових підприємств Українського державного лісотехнічного університету, професор, доктор економічних наук, Заслужений працівник народної освіти України
